Moja mogila = Моя могила

Прощай, прощай, моя ти люба, мила!

Не довго… Та й піду я в сховище святе…

Рік, два мине, моя німа могила

Травою густо заросте.

Могила тая буде в полі,

Над нею восени, оравши, пройде плуг;

Колись зростуть там гарні дві тополі,

А далі, може, й цілий луг.

І як з тополею густою вітрець,

Жартуючи, тихенько зашумить,

Туди у вечері веселою весною

Дівчина з милим прибіжить…

Обнявшись, сядуть під тополю,

Якраз мені на мертву чулу грудь…

Тоді, любуючись весною і собою,

Вони і шум листячки поймуть.