Do dalekoї kokhanoї = До далекої коханої

Коли б мені на Південь полетіти,

Який не знає снігу й лютих бур,

Де Ебра береги вкривають квіти,

Де уночі співає трубадур.

Лиш там почув би пісню я, можливо,

Яку тобі принести міг би в дар,

Солодку, як Дуеро шум пестливий

Вночі, як місяць вийде із-за хмар.

На жаль, далекий шлях в краї південні,

Залиті теплим сонцем золотим.

А тут, у нас, життя таке нужденне

Вкраїні горя і холодних зим.

Де мерзнуть сироти у ніч зимову

І навіть Бог німий до мук і бід.

Хіба почуєш пісню тут чудову,

Де в людськім серці намерзає лід.

Коли ще раз я день такий побачу,

Ім'я якого краще інших днів,

Тоді, здається, гірко я заплачу,

А тому, хто спитати б захотів,

Я відповім, що там, на батьківщині,

Де злії люди і глибокий сніг,

Я знаю діву — рідкісну перлину,

Якої образ в серці я зберіг.

Охороняй її, Мадонно гожа,

І будь ти з нею всюди повсякчас.

Хай розцвітає ця північна рожа,

Яку ніхто не бачив ще у нас.

Вели ти їй по квітах лиш ходити,

Коли ж чека її тернистий шлях,

Навчи її до тебе так молитись,

Як нині ямолюся у сльозах.