Duma pro vdovu ta tr'okh sinіv = Дума про вдову та трьох синів

Гей, гей! Гей, гей! Гей, гей, гей!

Ой була на світі та удівонька,

Трьох синів мала, ночі не спала, їх доглядала.

В чистім любисточку синів своїх милих купала.

А що один з трьох синів звався Івашечко.

Бога не боявся, хати відцурався,

до панів найнявся,

Килимом під чоботи панські послався.

А що другий синок звався Василечко.

Він потиху встав, скриню розрубав,

Скарби всі забрав, матір свою рідну,

Неньку свою бідну обікрав.

Щонайменший з трьох синів був Богданочко...

Стріли його люди, розкололи груди,

На очі наклали полуди...

Ніколи ж він світу божого бачить не буде.

Прийшла мати до Івашечка,

Голодная стала, до вікна припала,

Плакала, ридала, руки свої схудлі простягала.

Вибіг синок, кричить, сердиться:

“Моя хата скраю, я тебе не знаю, іншу матір маю,

Її кормлю, її пою, її доглядаю”.

Прийшла мати до Василечка, голодная стала,

До дверей припала, плакала, ридала,

Василечком ріднесеньким сина узивала.

Вибіг синок, кричить, сердиться:

“Моя хата скраю, Василя не знаю, інше ім'я маю,

Себе кормлю, себе пою, про себе я дбаю!”

Ой додому вдова повернулася, на землю упала,

Коси собі рвала, життя проклинала.

До свого сина, до найменшого промовляла:

“Ходім, сину мій, ходім синочку, зігнімось,

Як лозу, станем на дорозі, на лютім морозі,

Може хто з прохожих зглянеться на наші сльози”.

Ідуть вони, тужать, степом, селами.

На їх голосіння дають їм каміння,

лушпиння з насіння.

Ой! Велике ж твоє, праведний, терпіння!