Oj polja, vi polja = Ой поля, ви поля

Ой поля ви, поля!

Мати, рідна земля!

Скільки крові і сліз

По вас вітер розніс!

Він розносив кругом,

І Дніпром, і Дністром,

В Чорне море котив,

Босфор кров'ю поїв.

Од Карпат, за Кубань,

Поза Сейм, за Есмань,

По траві, по степах,

У горах, у ярах.

І на листі в лісах

Блищить, наче роса,

Наша руська сльоза,

Наша тямка лиха.

І блищить, і горить,

Жалем серце гнітить;

Та сльоза гаряче

Душу чулу пече.

Сивий діду Дніпро!

Свої води давно

Ти всі морю віддав,

Собі сліз ти набрав.

І у Дністер, і в Прут

З гір не води течуть;

Не повінь то була,

Що поля залила;

Не водою заливсь

Дніпровою наш низ, –

То з народних із сліз

Береги розійшлись…

Діти руські, ідіть,

Сльози нені утріть!

Нехай промінь весни

Зсушить сльози старі.