O pіvnochi = О півночи

Стоять зачаровані сяйвом облиті

Сади ароматні, запашнії квіти.

Візьму ж бо я лютню і в тихій нуді

Ударю по струнах в нічній самоті.

Сріблисті потоки із місяця ллються,

Заслухались квіти, притихнув садок,

Ба навіть фонтан журкітливий примовк.

Нарешті у пальми листки застогнали:

“Не грай, чоловіче! Усохнем з печалі!”

Журливо стріпнулася рожа краса,

Упала на мене пахуча сльоза.

Схилились плакучії верби й маслини,

Шумлять кипариси й мирти й цитрини,

Магнолія мовить:

“Ой, годі! Не грай! І нашого серця

На смерть не вражай!”